Військовий Національної гвардії України
Нещодавно, до Машівського райвійськкомату завітав солдат строкової служби, уродженець с.Кошманівки, мій земляк, Гайдар Володимир Віталійович. Володя, призивався на строкову службу уже новоствореним Машівським РВК, та на даний час проходить службу у військовій частині 3027 у м. Києві, у підрозділах Національної гвардії України.
Уже з перших хвилин спілкування з хлопчиною, складається дуже позитивне враження про нього. Володя, в прямому розумінні «живчик», світла і порядна людина, і якось, мимоволі, підхопивши його позитивний заряд, мені захотілося більше поспілкуватися з ним. Адже Вова зовсім не схожий на типового солдата, який «відбуває» строкову військову службу, більше - на людину, яка свідомо із задоволенням отримує військові знання та навички.
Запрошую на інтерв’ю-він залюбки погоджується. І перше запитання, яке виникло у мене і на яке Володя відразу, не задумуючись відповів:
- Чому вирішив служити, чи свідомо пішов на строкову військову службу?
- Питання служби не вирішувалося взагалі, принесли повістку про виклик у військкомат, відразу і прибув. Думки, якось «косити від армії» не виникало взагалі. Пройшов медкомісію у Машівці, підтвердили в Полтаві, що дійсно я здоровий і придатний до проходження «срочки»… і вперед.
- А які перші враження від служби, наскільки було важко?
- А чому повинно бути важко? Головне, як і в будь-яких інших сферах життя - це колектив, це такі, ж як і я хлопці, з різних куточків України, які вчаться військовій справі і гартують чоловічий характер. За тиждень знайомства, вже всі ходимо, як рідні…(Посміхається). Звичайно, що це не вдома, є встановлені Статутами Збройних Сил України правила, яких потрібно дотримуватися, але вони дисциплінують.
- Які умови проживання, і чи якісне та в повному обсязі харчування в Українській армії?
- Та все нормально. І годують добре і формою забезпечили. А от банний день, за Статутом - раз на тиждень, це погано, хотілося б частіше.
До розмови долучається військовий комісар, майор Є.О.Сісецький, який пояснив, що вже поволі йде модернізація казарм у військових частинах, встановлюються душові кабіни, а тому питання гігієни в найближчому часі буде вирішено. Євген Орестович поспішив задати своє запитання Володі, яке хвилює не лише його особисто, а усіх батьків, діти яких служать в армії. А саме: «Чи існує так звана «дідовщина»?
- Я з таким явищем не зустрічався, не знаю, може десь і є, але у нас в частині вона відсутня.
- Яке загальне враження у тебе склалося про Збройні Сили України, і як ти вважаєш, чи потрібна строкова військова служба? Продовжую спілкування.
- Я хотів би сказати, хоч це лише моя особиста думка, вважаю, що нічого страшного в армії не має, навпаки. Я познайомився з багатьма людьми, побував у різних цікавих місцях і видатних містах України, здобув досвід, який зможу використати у своєму подальшому житті, а при виборі майбутньої роботи він зіграє для мене, мабуть, ключову роль.
Час спливав швидко, Володі, вже потрібно було йти, тому, на сам кінець, я запитала про його побажання майбутнім призовникам? Володя посміхнувся.
- Що ж їм побажати? Не бійтеся йти в армію, тут дорослішають і мужніють. Час служби пролетить швидко, не встиг присягу прийняти, а вже і «дємбєль» скоро, а от того, що вчать в армії, не навчишся більше ніде.
Я відпустила Володимира, але ще довго у військкоматі говорили про нього, настільки приємне враження залишилося після спілкування. Гордість переповнювала за те, що в нашій державі є достойні громадяни, справжні патріоти своєї Батьківщини, що таких хлопців виховує наша Машівська земля, що відроджується військова справа і служити в армії знову стане «за честь».
Нехай щастить тобі, Володю, і всім хлопцям, які проходять службу в Збройних Силах України. Витримки і наснаги вам, вірних друзів і мирного неба. А всі працівники Машівського райвіськомату завжди відкриті для спілкування та готові надати допомогу в межах своєї компетенції.
Провідний спеціаліст командування
Машівського РВК Ж.А.Бережна
